Як виховувати дитину-екстраверта

Як задовольняти потреби дитини-екстраверта

За своєю природою екстраверти відкриті й товариські – вони «звернені назовні», щоб мислити, обробляти, відчувати, сприймати, отже, діти-екстраверти говіркі, чуттєві та природно виразні. Далі надаються чотири поради, які допоможуть батькам виховати дітей-екстравертів.

1. Діти-екстраверти потребують міжособистісної взаємодії. Перебування в суспільстві заряджає їх енергією; у свою чергу, самотність, яка відчувається протягом тривалих періодів часу, виснажує та стає причиною сердитого настрою, дратівливої, буркотливої поведінки. Екстравертам необхідні стимуляція, постійні контакти, й цю потребу їм задовольняють розмови з іншими людьми. Взаємодія з оточуючими підживлює дитину-екстраверта й надає їй душевні сили.

• Що варто робити: давайте дитині можливості для соціальної взаємодії, переважно у групах або із широким колом людей. Батьки, брати й сестри, ігри з друзями – це чудово, але будуть доречними навіть незнайомі ігрові майданчики, на яких дитина ще нікого не знає. За своєю природою екстраверти схильні знайомитись з новими людьми, тому такий стан не буде для них обтяжливим. Вони завжди знайдуть, з ким порозмовляти.
• Чого не варто робити: не завжди структуруйте час спілкування. Шкільні заняття й організовані заходи, безумовно, значно сприяють задоволенню потреб дитини-екстраверта в суспільстві й товаристві, але такі заняття часто передбачають певні обмеження – очікування, що дитина буде сидіти тихо, вести себе чемно та слухати вказівки. Тому «соціально вільна» гра більш ефективна для задоволення не тільки озвученої потреби, а й потреби в самовираженні, оскільки дитина зможе самостійно адаптуватись і бути настільки нерегламентованою та щирою, наскільки захоче.

​2. Діти-екстраверти щирі у своїх емоціях. Хоча вони не завжди володіють мовними навичками для розпізнання та опису своїх почуттів, екстраверти легко передають сміх, хвилювання, сльози, розчарування та гнів за допомогою голосу, дій і мови тіла. Екстраверти пізнають життя ззовні, тому всі емоції, які виникають у дитини, негайно вихлюпуються. Брак емоційної стриманості нормальний для дітей-екстравертів. Так, як інтроверту для вираження своїх почуттів потрібні тихі усамітнені миттєвості, екстраверту потрібні відповідні словесні й фізичні способи самовираження. Це не просто їх перевага чи забаганка, це необхідно для їх здорового емоційного розвитку.

• Що варто робити: приймайте почуття екстраверта. Дитина, яка розповідає про те, чим переймається та що її турбує, не є якоюсь «неправильною». Нехай ваш маленький екстраверт знає, що все, що він відчуває, – це нормально, і висловлювати свої почуття – це добре й необхідно. Неправильним може бути лише спосіб вираження. Навчання дитини-екстраверта навички вдаватись до перерв і вміння перенаправляти свої фізичні реакції на гнів у мирне русло вимагає значних витрат часу, але зате дуже допомагає при навчанні належного вираження емоцій.
• Чого не варто робити: не намагайтесь примусити почуття дитини зникнути, якими би «шаленими» вони не були. Коли дитина засмучена, не кажіть їй «Я не хочу це чути» або про те, що їй час помовчати. Так ви навчите її пригнічувати свої почуття, що піде проти природи екстраверта та сприятиме розвитку стресу.

​3. Діти-екстраверти навчаються емпіричним шляхом. Вони орієнтовані на дію, а не на думку; вони вважають за краще цікаві практичні заняття, а не ті, які просто вимагають посидючості. Пам'ятайте: екстраверти оживають при взаємодії з навколишнім середовищем, тому їх навчання більш ефективне, коли вони можуть занурюватись у тему, задіявши при цьому якомога більше своїх почуттів. Вони швидше вчать уроки, якщо цей процес супроводжується розмовами, сміхом, дотиками, іграми. Отже, у школі більшу користь і більше задоволення вони отримують від тієї роботи, яка передбачає співпрацю, діалоги, експерименти й відсутність вимоги постійно сидіти за своєю партою.

• Що варто робити: забезпечте вашій дитині таку атмосферу для навчання, яка їй необхідна. Шукайте таку школу й викладачів, які в навчальних програмах максимально задіюють практичні, «польові роботи». У домашніх умовах займайтесь з нею за допомогою діалогу, обговорень, запитань, ігор, веселощів і використання практичних навичок.
• Також для задоволення сенсорної потреби дитини-екстраверта сприятливими будуть групові заняття, дитячі клуби та інша позакласна діяльність. Сценічні виступи (наприклад, участь у постановці п'єс чи мюзиклів), діяльність у команді (заняття спортом) або словесна взаємодія з іншими дітьми (скаутський рух, який у нашій країні інтенсивно розвивається) – це прекрасні можливості для екстравертів опанувати нові навички.
• Чого не варто робити: не варто думати, що, беручи інформацію ззовні, дітям достатньо лише слухати. Реалізація одностороннього стилю спілкування (що означає: батько щось каже, а дитина слухає) йде проти природи екстравертів і може перетворити процес навчання на суцільний розлад.

​4. Дитина-екстраверт може перебувати на самоті. Екстраверти прагнуть стимуляції, але це не означає, що їх треба постійно розважати. Для них теж можна організувати час перебування наодинці у «стилі екстраверта», тобто з музикою, аудіокнигами або фізичними вправами(гойдалки, батут, груша).

• Що варто робити: домагайтесь того, щоб дитина щодня проводила певний час наодинці, хоча б кілька хвилин. Виробляйте баланс спілкування, який сприятливий і для вас, і для вашої дитини. Адже вчитись перебувати на самоті й не залежати від когось, хто може запропонувати якесь заняття, – це цінна навичка для всіх дітей.
• Чого не варто робити: не встановлюйте непотрібних обмежень у тому, як мусить перебігати час дитини наодинці. Якщо екстраверту необхідно співати або розмовляти із самим собою, стрибати або вийти на вулицю для «бою на мечах» з деревами, дозволяйте йому робити все, що потрібно, щоб розслабитись. Час на самоті не обов'язково треба проводити тихо та спокійно.