Самоосвітня компетенція школяра

ФОРМУВАННЯ САМООСВІТНЬОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ

МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

Вступ

        Будь-яка справжня освіта здобувається шляхом самоосвіти...  Все, що робиш і чого досягаєш самостійно, з власної волі та бажання,- залишається в голові найміцніше. (М. Рубакін)

Зміст початкової освіти визначається Державним стандартом початкової загальної освіти, який розроблений відповідно до мети початкової школи. У результативній складовій кожної освітньої галузі Державного стандарту визначено державні вимоги до навчальних досягнень учнів. Водночас із предметною підготовкою, за роки початкової освіти діти мають оволодіти ключовими компетентностями. Одна з них – самоосвітня (вміння вчитися). Світові тенденції модернізації загальної середньої освіти характеризуються тим, що знання перестають бути головною метою навчання, натомість пріоритетне значення надається формуванню в учнів здатності користуватися знаннями, застосовувати їх у різноманітних життєвих ситуаціях. Посилення діяльнісного компонента змісту освіти актуалізує необхідність формувати у молодших школярів ключові і предметні компетентності, необхідні для їхньої життєдіяльності.

Інтеграція України в європейський та світовий освітній простір обумовила необхідність переглянути деякі підходи до навчання школярів, проаналізувати фактори, що гальмують підвищення якості та формування життєспроможності особистості.

З’являється нова освітня позиція: на місце ЗУНівських стандартів виходять поняття компетенцій (компетентностей) і компетентнісного підходу. Компетентність походить від латинського слова competens (competentic), що в перекладі означає належний, здібний. Компетентність – це певна сума знань особистості, що дають змогу їй робити висновок про щось, висловлювати переконливу, авторитетну думку.

Згідно з визначенням Міжнародного департаменту стандартів для навчання, досягнення та освіти поняття компетентності визначається як спроможність кваліфіковано здійснювати діяльність, виконувати завдання або роботу. При цьому поняття компетентності містить набір знань, навичок та ставлень, що дають змогу особистості ефективно здійснювати діяльність або виконувати певні функції, що підлягають досягненню певних стандартів у галузі професії або виду діяльності.

Сучасна школа як соціально-педагогічна система покликана забезпечити досягнення таких освітніх результатів, які б відповідали меті розвитку особистості й сучасним вимогам суспільства. В. Сухомлинський зазначав, що навчити дитину вчитися, дати їй уміння, з допомогою яких вона буде самостійно підніматися зі сходинки на сходинку довгого шляху пізнання – одне з найскладніших завдань учителя.

 Школа має допомогти учням в опануванні технологій життєтворчості, створити умови дя розкриття потенціалу самопізнання, самооцінки, само програмування, само актуалізації, саморегуляції, самореалізації, самоконтролю, інтеграції в соціокультурний простір. Компетентнісний підхід покликаний подолати прірву між освітою і життям.

Більшість науковців говорять про необхідність визначити, відібрати та ґрунтовно індефікувати обмежений набір компетентностей, що є найважливішими, інтегрованими, ключовими. Однією з них визначають самоосвітню компетентність.

Одне з пріоритетних завдань сучасної школи – це розвиток у школяра здатності до самоорганізації, саморозвитку, самовиховання, самоосвіти. Це веління часу, на яке сучасна школа повинна відповісти новими методиками. Не менш важливим є прищеплення учням таких навичок як готовність до співробітництва, толерантність, емпатія, здатність до творчої діяльності.

Самоосвіта складний вид систематичної пізнавальної діяльності, під час якої людина сама ставить перед собою пізнавальні мету і завдання, визначає шляхи їх досягнення, контролює хід самостійної роботи з надбанням знань та сама оцінює і вдосконалює їхні результати.

Розділ І. Теоретичні засади формування самоосвітньої компетентності

1.1. Мотиви самоосвітньої діяльності

Від чого залежить бажання особистості здійснювати самоосвітню діяльність?

Одним із головних чинників є усвідомлення учнем того, що знання, які будуть отримані в процесі самоосвіти, дійсно необхідні саме йому. Можливість творчо застосовувати набуті знання, розширювати діапазон своєї діяльності завдяки знаходженню нових можливостей у вигляді знань, умінь, навичок ці та інші стимули спонукають учнів до самоосвіти. Велику роль відіграє в процесі формування мотивації учнівський колектив і вчитель. Систематичне керівництво підготовкою до самостійного  здобування знань прискорює процес формування самоосвітньої компетентності.

Психологічні дослідження підтверджують взаємозв’язок ставлення учня до навчання й сформованості навчальної діяльності. Дані досліджень свідчать про те, що за наявності в учнів лише репродуктивних умінь приблизно в половині випадків у них спостерігається байдуже ставлення до навчання, приблизно в третини – ситуативний інтерес, у решти негативна мотивація. Коли ж дитина володіє навчальними вміннями, що забезпечують розв’язання завдань у дещо змінених ситуаціях, негативне ставлення різко зменшується, а за наявності у школярів уміння самостійно ставити навчальні завдання в новій ситуації негативне ставлення зовсім не спостерігається. На зміну йому приходить ситуативний інтерес, а в пошукових навчальних діях – більш інтенсивний та стійкий інтерес. Тому проникнення вчителем у суть ставлення учнів до навчання неможливе без урахування вміння школярів учитися.

Мотив – це націленість школяра на окремі сторони навчальної діяльності, пов’язана з внутрішнім ставленням учня до неї.

Визначають такі мотиви навчання: пізнавальні та соціальні. Пізнавальні в свою чергу на навчально-пізнавальні мотиви (орієнтація на засвоєння способів здобування знань, прийомів самостійного здобування знань) та мотиви самоосвіти (орієнтація на придбання додаткових знань і далі побудову спеціальної програми самовдосконалення). Соціальні поділяються на широкі соціальні мотиви (обов’язок і відповідальність, розуміння соціальної значущості навчання), вузькі – позиційні, соціальні мотиви (прагнення зайняти певну позицію стосовно інших людей, отримати їх схвалення) та мотиви соціальної співпраці (орієнтація на різні способи взаємодії з іншими людьми).

Навіть позитивні та різноманітні мотиви створюють лише потенціальну можливість розвитку учнів, бо реалізація мотивів залежить від постановки мети, тобто вміння учні ставити мету та досягати її в навчанні. Мета – це очікувані кінцеві та проміжні результати тих дій учнів, що ведуть до реалізації її мотивів.

Аналіз психолого-педагогічної літератури дає змогу зробити висновки щодо особливостей навчальної мотивації учнів різного віку.

Молодший шкільний вік відіграє велику роль у формуванні навчальної мотивації учнів.

МОТИВИ навчання молодших школярів найчастіше такі:

-         прагнення отримати нагороду;

-         хороша оцінка;

-         бажання отримати схвалення від батьків;

-         прагнення завоювати авторитет серед однокласників, у вчителя;

-         честолюбство;

-         почуття відповідальності;

-         бажання заслужити похвалу від значущої особистості чи особистостей;

-         бажання уникнути покарання;

-         звичка виконувати вимоги дорослих;

-         пізнавальний інтерес.

Особливості мотивації молодших школярів:

-         внутрішня мотивація проявляється переважно до результату, більшість учнів не схильні докладати вольових зусиль для подолання труднощів у навчанні;

-         широкі пізнавальні мотиви (інтерес до знань) можуть уже до середини цього віку перетворитися на навчально-пізнавальні мотиви (інтерес до способів здобування знань); мотивація самоосвіти представлена поки що найпростішою формою – інтересом до додаткових джерел знань, епізодичним читанням додаткових книг;

-         широкі соціальні мотиви розвиваються від загального недиференційованого розуміння соціальної значущості навчання до глибшого усвідомлення причин необхідності навчатися. Позиційні соціальні мотиви представлені бажанням дитини отримати похвалу вчителя. Мотиви співробітництва та колективної роботи мають поки що загальний характер;

-         навчальна діяльність полі мотивована. До внутрішніх мотивів навчальної діяльності можна віднести такі: особистий розвиток у процесі навчання; пізнання нового, невідомого; розуміння необхідності учіння для подальшого життя. Одне з основних завдань учителя – це підвищення в структурі мотивації учня питомої ваги внутрішньої мотивації учіння відбувається як зрушення мотиву на мету учіння.

Інтенсивно розвивається в навчанні вміння ставити мету і досягати її. За умов правильної організації навчальної діяльності у молодших школярів можна закласти вміння самостійно ставити мету. Починає формуватися вміння співвідносити мету зі своїми можливостями.

Управління учнем своєю самостійною навчально-пізнавальною діяльністю можливе за умови визначення ним відповідної мети. Вчитель має актуалізувати в його свідомості, яким шляхом він може виконати свої вимоги, що потрібно для цього зробити. Разом із дитиною педагог визначає та оцінює особистісні перетворення, зрушення, що відбуваються за допомогою дій, передбачених для виконання. Це дає учневі змогу сприймати себе як особистість, з якою рахуються і думка якої є вирішальною у самовизначенні. Це допомагає йому усвідомити свій керований учителем вибір як самостійний, необхідний для реалізації.

Умови формування навчальної мотивації учнів молодших класів:

v    формування адекватної самооцінки своїх можливостей;

v    підтримка прагнення до саморозвитку й самовдосконалення;

v    виховання відповідального ставлення до навчальної роботи, почуття відповідальності;

v    збагачення змісту особистісно зорієнтованим цікавим матеріалом;

v    гуманне ставлення до учні, повага до особистості дитини;

v    задоволення потреби в спілкуванні з учителем та однокласниками;

v    збагачення мислення інтелектуальними почуттями;

v    формування допитливості, пізнавального інтересу;

v    використання різних способів педагогічної підтримки;

v    формування вміння працювати з книгою.

1.2. Етапи формування самоосвітньої компетентності учнів

Традиційні завдання шкільної освіти у вигляді знань, умінь, навичок сьогодні недостатні, адже сучасне суспільство потребує особистостей, здатних практично розв’язувати різноманітні професійні та життєві проблеми, бути спроможним до самореалізації в різноманітних сферах своєї життєдіяльності тощо. А це залежить від тих додаткових якостей, які зараз ми називаємо компетентностями. Введення цих понять у педагогічну практику сучасної школи пов’язане зі змінами змісту та методів навчання. Компетентнісний підхід означає спрямованість навчально-виховного процесу на формування в школярів ключових і предметних компетентностей, необхідних для діяльності в сучасному суспільстві.

Часто автори змішують поняття «компетенція» та «компетентність». Дотримуємося точки зору, що компетенція – це коло повноважень якої-небудь установи або особи. У межах своєї компетенції особистість може бути компетентною або некомпетентною.

На підставі аналізу психолого-педагогічної літератури ми під компетентністю розуміємо загальну здібність особистості, що ґрунтується на знаннях, досвіді, цінностях, схильностях, набутих завдяки навчанню. Мова йде про якості, які допомагають особистості здійснювати діяльності цілісно. Компетентність – це характеристики, які можна визначити шляхом спостережень за діяльністю особистості, за її вміннями.

Самоосвітня компетентність є однією з ключових компетентностей, що формуються в процесі навчання й виховання школярів. Компетентність базується на постійному тренінгу засвоєння структури діяльності особистості. Самоосвіта здійснюється за наступними етапами:

Ø     постановка мети;

Ø     планування;

Ø     організація;

Ø     рефлексія;

Ø     реалізація.

Етап постановки мети передбачає виконання двох основних кроків: орієнтації та постановки мети.

Орієнтація. Особистість, компетентна в самоосвіті, вміє визначити свої можливості, вести їх облік, визначити особисті потреби в удосконаленні своїх знань, діяльності, якостей і можливостей, враховує ситуації здійснення цього процесу самовдосконалення засобами самоосвіти, визначає можливі ресурси, що можуть допомогти їй у цьому процесі.

Мета. На підставі описаних процесів (самопізнання, самооблік, самовизначення, самомотивація) особистість ставить перед собою мету щодо самовдосконалення знань, способів діяльності, певних якостей тощо засобами самоосвіти, визначаючи при цьому конкретний результат цієї діяльності. Мету можна вважати поставленою за умови її вербалізації, тобто словесного оформлення. На цьому етапі передбачається розуміння особистістю того, до яких остаточних результатів належить дійти та як саме, за допомогою яких засобів можна досягти запланованих результатів. Мету можна вважати прийнятою особистістю тоді, коли вона чітко уявляє, як вона має практично використати результати своїх зусиль, де, в яких саме аспектах своєї діяльності можна буде застосувати напрацьоване в процесі самоосвіти.

Етап планування являє собою чітке проектування особистістю конкретних дій, спрямованих на вдосконалення знань, умінь, певних якостей тощо через самоосвіту. Він передбачає створення певного проекту та чіткий розподіл часу під час виконання поставлених завдань.

Проект. Проектування передбачає розробку певних дій метою досягнення поставленої мети, конкретне планування своєї діяльності, передусім вибір джерел необхідної інформації та засобів досягнення кінцевої мети.

Розподіл часу. Вміння чітко визначити час для виконання спланованих зусиль сприяє ефективному вирішенню поставлених завдань. Раціонально розподіляти час школярів учать ще з молодших класів, але практика свідчить, що більше половини старшокласників не вміють це робити: їм завжди не вистачає часу. Про це сказали 56% 11-класників.

Етап організації складається з пошуку та придбання запланованих джерел інформації та організації робочого місця.

Пошук та придбання запланованих джерел інформації ґрунтується на вмінні учнів самостійно працювати в бібліотеці, комп’ютерній залі тощо. Якщо заплановано було, наприклад, шукати потрібну інформацію в книзі, то на цьому етапі учень іде до бібліотеки, самостійно працює з каталогами (алфавітним або системним, тематичним), виписує картку-вимогу, йде до читальної зали або на абонемент бере книжку для роботи. Слід зауважити, що багато учнів свідчать про своє невміння самостійно працювати з каталогами, тобто мова йде про несформованість у них бібліотечно-бібліографічних знань і вмінь.

Організація робочого місця повинна бути раціональною. Невиконання елементарних вимог призводить до зниження стійкості уваги, швидкого стомлення і в підсумку – до погіршення якості роботи, яку виконував учень. Існують певні гігієнічні правила щодо організації робочого місця, яких не завжди дотримуються школярі. По-перше, це добре освітлення робочого столу, світло має падати з лівого боку, щоб не падала тінь від руки на зошит, книжку, папір. По-друге, потрібно продумати, щоб робоче місце було облаштоване необхідним приладдям, яке сприятиме якісному виконанню завдання. Все це слід розташувати належним чином на робочому столі. Після виконання роботи потрібно все покласти на свої місця: необхідні зошити, книжки, приладдя приготувати на завтрашній навчальний день, решту – поставити на полиці, в шафу, в письмовий стіл тощо для використання наступного разу. Прибирання книжок, зошитів, письмового приладдя має психологічний сенс: це свідчить про те, що роботу закінчено. Якщо з цього розпочати роботу, то такі дії можуть викликати непотрібні асоціації, а сам процес входження в роботу може займати значно більше часу порівняно з раціональною організацією робочого місця.

Етап реалізації означає безпосередню роботу з джерелами інформації. Він передбачає наступні кроки.

Виконання. Відбуваються конкретні дії з реалізації задуманого плану: самостійне опрацювання необхідної інформації щодо вирішення конкретної проблеми. Дуже важливими є на цьому етапі сформовані вміння критично осмислювати всю інформацію, визначити головне в прочитаному, порівнювати різні точки зору на розв’язання проблеми, проводити аналогії, систематизувати, класифікувати, узагальнювати тощо. Мова йде про сформованість у школярів загальнонавчальних пізнавальних умінь.

Дуже важливим є на цьому етапі володіння й інформаційними загальнонавчальними вміннями: наприклад, умінням читати осмислено, розуміючи кожне прочитане слово, а за необхідності – знаходити лексичне значення незнайомих слів у тлумачних словниках, довідниках, енциклопедіях; це також уміння вести записи прочитаного, прослуханого у вигляді плану, тез, конспекту, анотацій, рецензій тощо; це вміння читати таблиці, схеми, діаграми, графіки тощо. Ці та інші вміння формуються протягом навчання в школі на всіх уроках, тому потрібно систематично готувати учнів до осмисленої навчально-пізнавальної діяльності.

Етап рефлексії передбачає усвідомлення особистістю того, якого результату вона досягла в процесі самоосвітньої діяльності. Його виконання йде такими кроками.

Самоконтроль. Особистість здійснює контроль за своєю діяльністю та її результатами, порівнюючи отримані під час самоосвіти результати із запланованими. Учень має переконатися, чи все, що було заплановано, зроблено.

Самооцінка. Закінчивши роботу, особистість оцінює її якість порівнюючи те, що напрацьоване, з тією метою, яка стояла перед даною роботою як ідеальна. Вміння критично ставитися до своєї роботи учневі необхідно виробити, щоб адекватно оцінити її результати.

Самоаналіз. Учень визначає сильні та слабкі сторони своєї роботи на підставі порівняння того, що напрацьовано, з тим, що було визначене як ідеальна мета роботи.

Корекція. Якщо в результаті оцінки та аналізу особистість робить висновки щодо неякісного виконання поставлених завдань, вона ставить перед собою міні-мету щодо корекції роботи з метою максимального наближення до кінцевого результату, запланованого спочатку. Підсумком цих дій є вдосконалення результату, якісніше виконання поставлених завдань.

Результат. Результат, отриманий за такої схеми роботи, є свідчення про те, що особистість упоралася з поставленими завданнями, досягла своєї мети, сприяючи цим самим своєму самовдосконаленню, саморозвитку, самовихованню. Зростає рівень самоосвітньої компетентності учнів, а це є поштовхом, стимулом до подальшого вдосконалення своєї діяльності, повернення до першого етапу діяльності та дій на новому, якіснішому її витку.

Розвиток компетентності відбувається за умов якісного проходження особистістю всіх етапів діяльності.

Отже, внутрішню структуру самоосвітньої компетентності я бачу такою:

v    розуміння особистих потреб на підставі самоаналізу, самопізнання, самообліку сильних та слабких сторін своєї діяльності;

v    уміння розробляти та виконувати програми самоосвіти з урахуванням особистих потреб і потреб суспільства;

v    впорядкування своїх знань, знаходження зв’язків між ними;

v    критичне ставлення до будь-якої отриманої інформації, вироблення особистої позиції в процесі здобування певних знань;

v    уміння розв’язувати різноманітні проблеми на основі здобутих самостійно знань;

v    гнучкість застосування знань, умінь, навичок в умовах швидких змін;

v    представлення, обґрунтування та захист отриманого результату;

v    знаходження нестандартних нових рішень на основі самостійно здобутих знань;

v    організація особистих прийомів самонавчання;

v    використання для отримання інформації різноманітних баз даних, джерел інформації;

v    уміння використовувати нові технології інформації та комунікації;

v    уміння долати труднощі, невпевненість;

v    адекватне оцінювання значення здобутих знань у своїй діяльності;

v    уміння співробітничати з іншими людьми, здобувати знання шляхом колективної діяльності;

v    прийняття рішення на основі співробітництва, толерантне ставлення до опозиційної точки зору;

v    відповідальність за організацію своєї самоосвіти;

v    постійний самоаналіз та самоконтроль за самоосвітньою діяльністю;

v    уміння вдосконалювати свої результати, отримані під час самоосвіти.

Розділ ІІ. Опис досвіду роботи по формуванню самоосвітньої компетенції

Д.Ельконін писав: «Учні, в яких до 5-го класу або в 5-му класі виникли активні пізнавальні інтереси, виявляють у засвоєнні шкільних знань і особливо в сфері занять, які їх цікавлять, вищий рівень навчальної діяльності порівняно з однокласниками, в яких такі інтереси не склалися.»

Тому період молодшого шкільного віку має бути максимально використаний для розвитку навчальної діяльності, пізнавальних інтересів і схильностей. Якщо час буде втрачено, то, по-перше, на наступних вікових етапах надолужити це дуже складно, а по-друге, не сформована на належному рівні навчальна діяльність стане гальмом для розвитку новоутворень підліткового віку.

Увесь час, працюючи вчителем початкових класів, я  аналізую, що і чому я зробила не так. Ось і зараз, спілкуючись зі «своїми» дев’ятикласниками, п’ятикласниками та первачками знову і знову шукаю методи, прийоми, що допоможуть привчити учнів до самоосвіти; організації власних прийомів самонавчання; відповідальності за рівень особистої  самоосвітньої діяльності; до вміння гнучко застосовувати знання, уміння і навички в умовах швидких життєвих змін; постійно проводити самоаналіз, контролювати свою діяльність.

 Перед собою ставлю перспективу мети: підготовити дитину не до окремого уроку «на завтра», а до самостійного життя, тобто виявити творчий потенціал учнів, створити умови для розвитку творчої особистості, яка вміє формувати власну думку, розв’язувати проблеми, здатна самостійно займатися власною освітою.

Тож, сьогодні необхідно, щоб мої учні не просто запам’ятовували навчальний матеріал, а запитували, досліджували, творили, розв’язували, інтерпретували та дебатували за його змістом, тому що учні, які мислять критично, зазвичай навчаються з інтересом. На мою думку, головне звертати увагу на особистість, яку я формую у процесі навчання, розвиток самоосвітніх компетентностей.

Міцні знання – це результат наполегливої праці. Як заохотити до такої праці, виробити звичку до неї, навчити вміло долати труднощі, що виникають у процесі опанування знань?

Усім відома істина – діти початкових класів люблять учитись, але часто забувають: діти люблять учитися добре! І тому головне моє завдання створити умови, що забезпечать дитині успіх у навчанні, відчуття радості від того, що я «знаю», я «вмію».

Я організую навчальну діяльність таким чином, щоб кожен відчув силу успіху, що надихає. Адже саме невдачі у навчанні призводять до того, що учень починає втрачати віру в себе, в свої можливості. І я часто підтримую дитину, хвалю навіть за незначний крок до пізнання.

Ще Ян Амос Коменський закликав зробити працю школяра джерелом розумового задоволення і душевної радості.  У моїй пам’яті залишилися слова В.Сухомлинського «Є успіх – є і бажання вчитись. Особливо це важливо на першому етапі навчання – у початковій школі, де дитина не вміє перемагати труднощі, де невдача приносить справжнє горе»

Тому вже з перших днів навчання дитини в школі я намагаюся створити ситуацію успіху, бо це і є перша сходинка до формування майже всіх компетентностей.

В першому класі учні оцінюються вербально, тому я шукаю засоби зацікавленого оцінювання на плакатах «Наш клас – це квітучий сад», а кожен учень – це квіточка, яка у наступному році перетвориться на смачний плід. Чим більше квіточок, тим більшими і «смачнішими» будуть плоди навчання. З 1 класу даю дітлахам самоосвітній інструментарій, вчу вирощувати «урожай».

 Уже у 3 класі зростає дерево талантів (на гілочках фото переможців у шкільних та позакласних конкурсах) , а у 4 класі  учні включаються в ігрову ситуацію і відносять себе  до категорій: «учні», «студенти», «майстри». Ці «звання» змінюють відповідно до предмету, змісту роботи та в процесі самооцінки.

2.1. Різновиди практичної педагогічної діяльності щодо розвитку самоосвітньої компетентності дитини.

Самоосвітня компетенція для моїх вихованців починається з організації робочого місця, самостійної підготовки шкільних речей до занять вдома,  вміння дотримуватись режиму дня.

У своїй роботі намагаюся гармонійно поєднувати традиційні форми роботи з інноваційними.  На допомогу мені приходять ігрові прийоми, які розвивають уважність, пам’ять, уміння аналізувати, виділяти найсуттєвіше: «Що зайве?», «Кращий фізкультурник», «Банк цікавих знахідок», «Гостре око», «Що змінилося?» тощо.

Особливе місце у своїй роботі (з 1 по 4 кл.) я виділяю самооцінці школяра. Про роль самопізнання прекрасно сказав В. Сухомлинський: «Найвитонченіші методи і прийоми залишаться марними, якщо вони не приведуть до того, щоб людина подивилася на саму себе, замислилася над власною долею». Співпраця з психологом школи допомогла виявити рівні тривожності кожного учня. Відомо, що для дітей, які характеризуються високою шкільною тривожністю, характерні нерозвиненість суттєвих передумов навчальної діяльності, таких як уміння слухати й виконувати вказівки дорослого. Тому для підвищення саооцінки дитини я використовую такі методи роботи:

-  часто називаю учня на ім’я, хвалю у присутності інших дітей і дорослих;

        - відзначаю досягнення на стендах «Це ми можемо», «Наші успіхи», «Зоряний олімп»;

- тривожних дітей опитую в середині уроку, не підганяю, дозволяю ще раз обдумати відповідь;

- влаштовую в класі бесіди, під час яких успішні діти розповідають про свої минулі проблеми та шляхи їх подолання;

- проводжу вправи, спрямовані на підвищення самооцінки учня («Три настроЇ», «Як собі допомогти», «Відро для сміття»)  (Додаток 1);

- з метою формування навичок самоосвітньої діяльності обговорюю важливі питання з першокласниками (Що означає бути школярем? Навіщо потрібно вчитися? Як готуватися до уроків? Як працювати з підручником? );

- самоаналіз, планування дій, відповідальність, розвиток компетентностей яскраво відбувається в процесі самоврядування у класному колективі.

Щоб навчитися учитися, молодшим школярам необхідна допомога батьків у зовнішній і внутрішній організації себе. До зовнішньої організації належить  оформлення записів у зошитах, порядок в одязі, портфелі й на парті; до внутрішньої – вміння створювати план дій, організовувати розумовий процес і мовлення. Для цього я пропоную батькам «10 заповідей для батьків» (Додаток 2).

 Систематично спонукаю батьків до співпраці з дитиною, а саме:

- створити міні-книжечки з власними казочками у рамках акції «Найкращі казкарі»;

- виготовити таблиці-сходинки для усного рахунку, магічні квадрати;

- внести свій вклад до папки  «Алгоритми та пам’ятки» ;

- знайти в Інтернеті додатковий, наочний матеріал до уроку;

- оформити фотовиставку «Професії моїх батьків» тощо.

Процес навчання і виховання планую активним, але користуюсь гаслом

«менше вчителя – більше дітей». А саме:

        - створюємо разом з учнем папку (портфоліо), у якій щоразу будемо фіксувати індивідуальні досягнення дитини, що допоможе спостерігати за рухом кривої розвитку особистості;

        - разом  з учнями робимо вісновок: вчитися – значить вчити себе, а саме:

узагальнювати свої знання, застосовувати власні прийоми навчання, організовувати самоосвітню діяльність, використовувати та збагачувати власний досвід, співвідносити теоретичні знання з практикою;

        - намагаюся максимально наблизити урок  до реального життя: вводжу до матеріалу уроку всім знайомих людей (Додаток 3), роботу у рекламній агенції, у банку, в редакції газети, прошу створити банк питань для тренування  команди, яка буде змагатися в інтелектуальній грі «Віче розумників»;

        - впроваджую прийом «Незакінчене речення», пропонуючи учням закінчити думку (Щоб навчатися краще, мені необхідно... . Якщо я знатиму..., то зможу... . Набуті на уроці знання можу застосувати... . Розвинути пам’ять мені допоможуть такі вправи... .);

- створюю умови для  співпраці у групах і парах, використовуючи метод евристичних питань, «Навчаючи – вчуся», «Приваблива мета», «Два-чотири – всі разом»;

- забезпечую умови для дослідницько-пошукової роботи в проектах «Вода – джерело життя», «Тварини проти», «Ідеальна реклама» , тому що самостійне здобуття знань, систематизація  наробок, можливість орієнтуватися в інформаційному просторі, бачити проблему і приймати рішення відбувається саме через цей метод. Адже,  як говорив Л. Сенека, «про свої здібності людина може дізнатися, лише спробувавши застосувати їх»;

- у практику  вводжу уроки-дослідження, в них домінує самостійне здобуття учнями знань, а не отримання їх у готовому вигляді, самостійна дослідницька діяльність, співавторство , розвиваються навички, необхідні для розв’язання нестандартних завдань, а головними на таких уроках є індуктивний і дедуктивний, евристичний та дослідницький  методи («Слідство веде Прикметник»);

- влаштовую інтерактивні ігри «Спрощене судове засідання», «Шпаргалка» (діти вчаться виділяти головне, передавати зміст матеріалу у малюнках, умовних знаках та схемах, користуватися ними);

        - у всіх вікових категоріях та на всіх уроках застосовую прийом алгоритмізації (алгоритми, пам’ятки,схеми), хвилинки ерудита (Наприклад: речення з новин телебачення у світі науки, спорту, культури і, навіть, політики);

- під час організації самостійної роботи дотримуюсь принципу «від простого до складного», щоб розвити «розумовий апетит».

Завдяки різним методам навчання, поступово підвищується рівень самостійності дітей. Тому на різних етапах уроку залучаю учнів до взаємоперевірки завдань, до оцінювання вивчених віршів, письмових робіт у зошитах. Діти олівцем виставляють бали собі і товаришам, керуючись критеріями оцінювання, даними вчителем.

Що ж таке вміння вчитися? Як примножувати свої знання, удосконалювати свої здібності? На мою думку, це означає точно знати свої можливості, недоліки та прогалини в знаннях і коли зустрічається завдання, яке виконати одразу неможливо, не самоусуватися, а шукати засоби поповнення своїх знань новим досвідом. Для дитини, яка володіє вмінням учитися, кожне проблемне завдання – ніби задача з неповними даними. «Це я вже знаю, а це ще ні. Про що мені треба дізнатися, щоб його виконати?» - таким має бути перший крок до самонавчання. Тому для опанування навичкакми оцінювання власної навчальної діяльності, я пропоную учням  аркуш самоорганізації та самоконтролю (Додаток  4) та «Правила домашньої навчальної роботи учнів». (Додаток 5)

ХХІ століття – це століття сучасних технологій. Воно вимагає переорієнтації у навчанні. Учні повинні  оволодіти інформаційно-комунікативними технологіями, щоб одержати доступ до величезного запасу знань, щоб використати вміння в навчально-пізнавальній та майбутній професійній діяльності. Комп’ютер сприяє не тільки розвитку самостійності, творчих здібностей учнів, а й дозволяє зробити урок більш наочним і цікавим.

А ті учні, які долучилися до створення презентацій, добору матеріалів з Інтернету пишаються своїми досягненнями, почувають себе компетентними. Мені вже вдається залучити учнів до створення власних вправ, таблиць, задач, тестів, інструкцій, наочності до виховних годин та уроків засобами ІКТ. А на питання: чи варто навантажувати дітей ще й комп’ютерними технологіями, адже у них і так досить велике навантаження? Мушу відповісти словами Масару Ібука – автора теорії раннього розвитку, який стверджує, що «дитячий мозок має значно більші можливості для сприйняття інформації, на відміну від мозку дорослої людини. Тому не слід боятися перевантаження дитини. Якщо вона відчує втому, її мозок просто припинить сприймати інформацію і швидко відключиться».

2.2. Методичні рекомендації щодо формування самоосвітніх компетенцій  молодших школярів

Багатьом педагогам відомо, що учні, які прекрасно відтворюють навчальний матеріал, не завжди можуть виявити творчість, оригінальність, самостійність у судженнях та оцінках. Ці якості можуть бути сформовані тільки за умови залучення дітей до систематичної навчально-пошукової самоосвітньої діяльності. Вчитель має організувати навчальну діяльність таким чином, щоб дитина стала суб’єктом навчання. При цьому слід пам’ятати, що самостійна робота виявляється в чотирьох основних напрямах навчальної самоосвітньої діяльності:

* організаційному (визначення мети, вибір засобів її досягнення, контроль за відповідністю дії плану та цілям, організація діяльності у колективній роботі);

* практичному (використання ТЗН, опрацювання довідкової та додаткової літератури, відеоматеріалів, робота з комп’ютером і т.д.);

* інтелектуальному (формування проблеми, вибір обєкта досліджень, систематизація ідей);

* психологічному (докладання вольових зусиль для подолання труднощів, усвідомлення свого рушійного мотиву, аналіз і оцінювання ситуації).

 Формування творчої особистості, яка буде здатна навчатися протягом усього життя, реалізується тільки комплексно у 3 основних аспектах.

1. Необхідно організувати спеціальну самоосвітню навчальну діяльність на уроках .

2. Створити навчальне самоосвітнє співробітництво вчителя і учня .

3. Застосувати у професійній діяльності методи і прийоми самоосвітньої роботи на уроці, серед яких:

* «Пастка» (завдання, які не мають розв’язку або складені не за правилами);

* «Каталізатор» - завдання, яке виявляє  недостатність знань дитини, мотивує її до самостійного пошуку інформації, спонукає до діалогу з іншими дітьми;

* «Виручалочка» - завдання на опрацювання пропущеного матеріалу.

Вчитель спонукає дітей до пошукової самостійності (1-й клас - ситуація наслідування; 2-4 класи – ситуація самостійної дії).

Рекомендую вчителям враховувати вікові особливості дітей. Уміння і навички самоосвітньої компетенції учнів функціонують у системі загальнонавчальних зв’язків і формуються безпосередньо протягом усього періоду початкового навчання відповідно до можливостей програмового матеріалу з різних предметів та обов’язкового обліку попереднього рівня оволодіння ним.

Пропоную зміст самоосвітніх загальнонавчальних умінь і навичок самоосвітньої компетентності та його розподіл за роками. Він може змінюватися будь-яким вчителем залежно від умов та особливостей роботи з певним контингентом учнів. (Додаток 6).

Ми, вчителі початкових класів, повинні подбати про те, щоб у дітей під час навчання в школі сформувалися навички самоосвіти.

Для цього необхідні три умови:

1) бажання займатися самоосвітою;

2) оволодіння навичками, необхідними для заняття самоосвітою;

3) можливість постійно вправлятися у самоосвіті.

Сьогодні шкільний навчальний процес найменше орієнтується на самоосвіту учнів через те, що бракує підручників та навчальних посібників, які могли б бути використані для самоосвіти.  Тому рекомендую вести розвиток самоосвітньої компетенції у трьох основних напрямах.

1. Пошук та впровадження у практику прийнятних форм самоосвіти учнів:

* організація самостійного засвоєння учнями частини матеріалу на уроках і вдома;

* добір цікавого матеріалу до уроку;

* використання елементів творчості в ході виконання домашніх завдань та самоосвітноьої діяльності.

2. Озброєння учнів набором навчальних прийомів, необхідних для самоосвітньої роботи:

* навичками письма і читання, усного і писемного мовлення;

* уміння працювати з книгою;

* здатністю сприймати інформацію на слух;

* навичками складання плану;

* умінням аналізувати умови задач та розв’язувати їх.

3. Стимулювання та заохочення самоосвіти школярів:

* пропагування самоосвіти серед учнів;

* проведення бесід про необхідність самоосвіти;

* обладнання у навчальних кабінетах стендів «Учись учитися», «На допомогу учневі», «У світі цікавого», «У світі книг», «Ти цього ще не знаєш» та інші;

* створення пріоритетів для набуття знань, які потрібно опанувати самостійно;

* залучення до процесу самоосвіти учнів їхніх батьків.

Пропоную таблицю для роботи над формуванням компетентності саморозвитку та самоосвіти в учнів початкових класів.

№ п/п	Ознаки компетентності	Методи формування компетентності	Методи діагностики компетентності
1	Наявність пізнавального або соціального мотиву навчання	Проблемний виклад навчального матеріалу	Педагогічний моніторинг
2	Здатність і готовність до зміни сфери, виду і способу діяльності	Реалізація програми «Вчити вчитися»	Опитування
3	Самонавчання та самовиховання, готовність і здатність до самоосвіти впродовж життя	Розроблення індивідуальних траєкторій розвитку і саморозвитку учня	Довготривале спостереження
4	Уміння та навички, пов’язані з навчанням, самонавчанням і самовихованням. Здатність аналізувати, осмислювати, засвоювати, відтворювати та використовувати набуті знання і навички у власному житті	Тренінги розвитку пам’яті, уваги, уяви. Тести, складання діаграм. Творче портфоліо	Контроль засвоєння вмінь і навичок роботи
5	Уміння збирати та узагальнювати інформацію, працювати з різними джерелами	Творчі завдання, написання есе	Педагогічний моніторинг
6	Уміння контролювати роботу за самостійно складеним планом; працювати з таблицями, опорними схемами	Учнівські проекти	Аналіз результативності діяльності
7	Стійкий інтерес та потреба у творчих завданнях	Організація дослідницької діяльності

Тема рекомендацій щодо формування в учнів самоосвітньої компетенції, зокрема щодо становлення творчої особистості молодшого школяра, є невичерпною. Та головне – вчитель повинен виховувати у дітей риси, необхідні громадянам майбутнього демократичного суспільства:

- здатність самостійно і критично мислити;

- творчі здібності;

- уміння окреслювати проблеми і розв’язувати їх.

                                               ВИСНОВКИ

     Сучасна школа створює умови для особистісно зорієнтованої взаємодії, тобто такої форми спілкування в системі «вчитель – учень», яка базується на особистісному підході до дитини, спрямована на діалогічну взаємодію, співпрацю. Особистісний підхід спирається на такі якості особистості, як ціннісні орієнтири, мотиви діяльності, життєві плани. Тому досконале вивчення вчителем індивідуальних особливостей розвитку кожної дитини сприяє створенню належних умов для саморозвитку та самореалізації, формування відповідних компетентностей кожного школяра, серед яких однією з найважливіших є компетентність самоосвіти й саморозвитку. Саме в початковій школі формується велика кількість загальнонавчальних умінь, які дають особистості змогу працювати успішно.

   Потрібно розробляти спеціальні програми з формування самоосвітніх навичок. З цією метою  в школі повинна бути проведена методична підготовка педагогів і психологів, а також продумані організаційні форми щодо здійснення інтеграції даної діяльності. Всі напрямки роботи повинні систематично підлягати рефлексії й необхідній корекції. Динаміці сьогодення відповідає випускник, який уміє здійснювати самоосвіту, а не лише отримувати освіту.

   Вчитель має бути постійним керівником розумової діяльності учнів. Тому я, спонукаючи дітей на кожному уроці порівнювати, аналізувати й узагальнювати, доводити й оцінювати, відшукувати нове, створювати та використовувати алгоритми, не лише активізую думки, а й готую необхідну психологічну основу для формування дієвих знань та готовності до самоосвіти.

 
Список використаної літератури

№ п/п	Характеристика джерел
1	Вибрані твори (батотомні видання)	1. Сухомлинський В.О. / Василь Олександрович Сухомлинський // Вибр. твори: В 5-ти томах. – Т.5. – К.: Рад. школа, 1976-1977. – 712 с.
2	Книга одного автора	2. Бухлова Н. Навчаємо вчитися. Діагностика і формування самоосвітньої компетентності учнів / Н. Бухлова. – К.: Вид. дім Шкільний світ, Вид. Л. Галіцина, 2006. – 127 с. 3. Савченко О.Я. Умій вчитися [навч. посібник] / О.Я. Савченко. – К.: Освіта, 1998. – 103 с. 4. Наволокова Н.П. Енциклопедія педагогічних технологій та інновацій [навч. посібник] / Н.П. Наволокова. – Х.: Вид. група «Основа», 2009. – 176 с. 5. Бухлова Н.В. Організація самоосвітньої діяльності учнів / Н.В. Бухлова. – Х.: Основа, 2003. – 122 с.
3	Книга трьох авторів	6. Капінус Н.О. Самоосвітня діяльність молодших школярів: методичні поради, дидактичний матеріал [навч. посібник] / Н.О. Капінус, Г.С. Грабова, Н.М. Седова. – Х.: Основа, 2005. – 96 с.
4	Стаття в газеті	7. Єрофєєва Т.В. Формування в молодших школярів уміння вчитися в умовах психолого-педагогічного комфорту / Т.В. Єрофєєва // Початкова освіта. – 2009. - №5-7. – С.52-53. 8. Учись учитися // Початкова освіта. – 2012. - №28. – С.3-5. 9. Чернійчук А. Розвиток в учнів самоосвітніх навичок / А. Чернійчук // Початкова освіта. – 2012. - №28. – С.7-12. 10. Цвинда З. Формування самоосвітньої компетенції молодших школярів / З. Цвинда // Початкова освіта. – 2010. - №10. – С.2-5.
5	Стаття в журналі	11. Бондаренко О.Є. Нетрадиційні форми роботи як засіб формування комунікативної компетентності учнів початкової школи / О.Є. Бондаренко // Початкове навчання та виховання. – 2009. - №16-18. – С.39-41. 12. Можаєва О.М. Формування і розвиток основних компетентностей особистості в початковій школі / О.М. Можаєва // Початкове навчання та виховання. – 2009. - №32. – С.4-5. 13. Івчук Т.А. Формування навчально-пізнавальної компетентності учнів / Т.А. Івчук // Завучу. Усе для роботи. – 2012. - №11-12. – С.34-36. 14. Землянська О.В. Формування самоосвітньої компетентності учнів / О.В. Землянська // Завуч. – 2005. - №6. – С.10-12.
6	Законодавчі та нормативні документи	15. Державний стандарт початкової загальної освіти [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.mon.gov.ua/education/average
7	Електронні ресурси	16. Вікіпедія, вільна енциклопедія [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/